Євген Рибчинський: «В БПП мене пробували залякувати позбавленням мандату»

11 Березень, 2016 - 17:26

Євген Рибчинський — політик нової формації, який не боїться висловлювати власні погляди, навіть якщо вони суперечать інтересам впливових осіб. Саме тому журналісти ІБ «Корупціонер» вирішили, що нашим читачам буде цікаво більше дізнатись про цю людину. В ексклюзивному інтерв’ю нардеп розповів про причини свого виходу з БПП, шляхи подолання політичної кризи та поділився думкою відносно одіозних особистостей українського політикуму.

- Останнім часом фракцію БПП залишило чимало депутатів, і Ви в тому числі. У чому причина?

— Я вважаю, що головною метою народного обранця, окрім його законодавчих ініціатив, є виконання обов’язків та обіцянок, взятих на себе перед виборцями. Я йшов до людей, обіцяючи конкретні речі, і партія на етапі перегонів погодила мою програму дій, проте коли мова пішла про її реалізацію стало зрозуміло, що ніякої відповідальності партія ні за що не несе. Ще взимку 2015, коли рівень народних сподівань і довіри до влади був ще достатньо високим, я написав свою першу заяву про вихід з фракції. Мене пробували залякувати позбавленням мандату і непроходженням в подальшому жодного мого законопроекту, але врешті решт пообіцяли протягом півроку допомогти виконати усі обіцянки, і я погодився. Зрештою нічого виконано не було, і у жовтні 2015 я ще раз написав заяву, яку два місяці по тому задовольнили.

- У всіх на устах прізвище Кононенко. Він дійсно має величезний вплив на фракцію? Яке у Вас враження про цю особу?

— Ні для кого не секрет, що Ігор Кононенко бізнес-партнер та близький друг Петра Порошенка. Цього достатньо аби розуміти, який вплив він має на бізнесові та політичні процеси в країні. Між тим, я не можу сказати, що на мене він справив якесь особливе враження.

- Нині ви приєднались до групи «Воля народу». Як поясните цей крок, враховуючи що серед ваших нових колег такі одіозні особистості, як Литвин, Довгий та екс-регіонали?

— І зараз, і відразу після виходу з БПП, я не бачив і не бачу себе у жодній з існуючих партійних фракцій, а бути позафракційним у парламенті немає сенсу за багатьох причин. З існуючих парламентських груп, “Воля народу” мені, мабуть, найбільш зрозуміла. Адже, по-перше, це не політична партія, а значить, у її членів є повна свобода вибору, як власної ідеології, так і прийняття законодавчих рішень. По-друге, це абсолютно самостійна політична структура із самодостатніми у всіх відношеннях обранцями. І, нарешті, втретє, у виконавчій влади немає жодної людини з “Волі народу”, а значить, група не причетна до того безладу і корупції, які процвітають в країні.

Щодо “екс-регіоналів”, скажу так — вони є скрізь. Вибачте, але весь український істеблішмент так чи інакше був і з ними пов’язаний — і президент, і прем’єр, і лідер “Самопомочі” всі колись мали справу з біглим колишнім “гарантом”. Більше того, я нагадаю, що майже половина українців проголосувала колись за президента-зека, і кожен четвертий за “Партію регіонів”. Переважна більшість членів групи “Воля народу” це бізнесмени, але в нинішніх умовах, це скоріше перевага, аніж недолік. І якщо вже вертатися в минуле, то хочу казати, що ані покійний Ігор Єремеєв, ані Ярослав Москаленко, ані Степан Івахів ніколи не йшли на вибори під прапорами Партії Регіонів. Це вже у парламенті в свій час мажоритарщиків під величезним тиском буквально заганяли у фракцію ПР, погрожуючи відібрати всі бізнес-активи.

Не можу погодитись із вашою характеристикою і Литвина як “одіозної особистості”. Литвин має колосальний державницький досвід і його думка завжди є слушною, хоча я з нею далеко не завжди погоджуюся. Він був, на мою думку, найкращим спікером ВР. І останнє, після виходу з групи проросійськи налаштованого Андрія Деркача я можу стверджувати, що депутатський склад “Волі народу” – є абсолютно патріотичним.

- Ви доволі активно критикуєте владу, яка, скажімо так, не зовсім виправдовує очікування людей. Ви вважаєте, що дійсно є вагомі фактори, які їй заважають, чи реформи та зміни просто саботуються?

— Коли чогось прагнеш, завжди знаходиш можливості, а коли ні, шукаєш причини. Я не розумів і напевне вже не зрозумію, як можна визнати якусь країну агресором, а потім активно з нею торгувати на всіх рівнях. Я не розумію балачок про реформи, яких немає. Я не збагну, як можна приймати арабських біженців, коли фактично не вирішено питання зі своїми. Я багато чого не збагну, бо це просто не піддається логіці і здоровому глузду. Але в той же час я розумію, як важко знаходитися під перехресним вогнем РФ, МВФ та громадянського суспільства. Петру Олексійовичу в цьому відношенні можна тільки поспівчувати.

- Можете назвати закони, прийняті нинішнім скликанням ВР, які дійсно можна назвати реформаторськими?

— Закони про декомунізацію, які треба було приймати відразу після декларації про незалежність, а не 25 років по тому. Закон про національну поліцію. Закон про державну службу. Закон про скасування позаблокового статусу. Закон про електромобілі. Нагадаю, що Верховна Рада цього скликання ще не відпрацювала й третини своєї каденції і багато важливих законів досі відпрацьовуються у комітетах. Наприклад, два моїх закони мають розглянутися до літа цього року, — це Закон про меценатство і Закон про авторські товариства.

- Які кроки має невідкладно здійснити влада, аби повернути довіру людей?

— Я нагадаю, що українська влада представлена 3 гілками: законодавчою, виконавчою і судовою, а також президентом, який має вплив на усі три. За соціологічними даними, рівні довіри до прем’єра, депутатів та президента доволі різні. Також треба розуміти, що питання щодо економіки країни слід ставити уряду, щодо війни та зовнішньої політики – президенту, а щодо якості законів – парламенту. У кожного свої ролі, і кожен повинен виконувати їх вправно і якісно. Тому на мій погляд, найкращий спосіб повернення довіри людей до усіх гілок влади – виконувати свої функції та обовязки професійно, ефективно та по совісті. Треба щоденно працювати не на власну кишеню, а на створення умов для процвітання країни і забезпечення добробуту власного народу. І коли життя дійсно покращиться, повернеться і довіра людей і надія на світле майбутнє.

А щодо невідкладних та рішучих кроків, то їх потрібно було робити ще два роки тому. Треба було захистити свій інформаційний простір, закрити усі російські і проросійські медіа-проекти. Ввести військовий стан на окупованих територіях. На базі добровольчих батальйонів створити професійну армію. Вимагати у країн-кредиторів відтермінування виплати боргів, і просити втручання військової місії ООН в конфлікт на Донбасі. Вимагати через міжнародні суди у Росії компенсації за усі спричинені нею збитки. Виявити і знешкодити усі диверсійні групи ГРУ та ФСБ. Арештувати рахунки усіх російських компаній. Посадити одіозних очільників Партії Регіонів та відкрити кримінальні впровадження проти депутатів-регіоналів, які ховаються на недоторканістю. Втричі збільшити ціну для Криму стосовно води, струму та продуктів харчування. Та багато чого треба було б зробити миттєво і відразу, але час вже минув. Сьогодні довіру людей можна повернути лише через встановлення миру в країні і термінове впровадження медичної реформи. А також через скасування безглуздого податку на бідність.

- Яке у Вас ставлення до антикорупційного руху Саакашвілі? Він може стати якісною альтернативою діючій владі?

— Час покаже. Ми вже не раз зачаровувалися чужою риторикою. Поки що ми бачимо і чуємо багато гучного піару. Реальну ж боротьбу з корупцією намагаються вести спеціалізовані державні органи. І тут справи в них йдуть дуже повільно, погано і зі скрипом. І я не впевнений що рух Саакашвілі зможе у цьому якось допомогти. Підняти хвилю – так, але для вирішення проблеми треба закатати рукава, взяти мітлу і мести корупцію з кожного конкретного місця, а не займатися балачками. Дерево пізнається по плодах. Я сподіваюсь, що і антикорупційний рух Одеського очільника, і спеціалізовані державні установи врешті решт покажуть врешті якийсь конкретний результат.

- Зараз Україна переживає парламентську кризу. Очевидно, що уряд вже не має тієї підтримки парламенту, яка була у нього раніше. Чого очікувати суспільству: перевибори, переформатування уряду або ситуація заморозиться?

— Звісно, діюча влада дуже хоче заморозити ситуацію, і щоб усі залишилися при своїх тузах та корупційних потоках. Але так не буває. Щось треба робити і когось треба змінювати. В той же час треба розуміти, що, перевибори більше всього зіграють на руку Кремлю та Опозиційному Блоку. Та й взагалі це не найкраща ідея під час війни. Інша справа – склад кабміну і суддівського корпусу. Ще одні перевибори і країна з кризи може увійти у фатальний штопор. Про це не одноразово повторював і віце-президент США Джо Байден, натякаючи на те, що Україні важливо без катаклізмів дожити принаймні до вступу у повноваження нового президента США. А це буде лише навесні наступного року. Так що тримаймося.

- Ви в політиці фактично новачок. Відчуваєте, що це ваше? Чи може плануєте залишити цю сферу і повернутись до творчої діяльності?

— Дійсно, це моя перша каденція, як депутата Верховної Ради. Але ж політика є різна — публічна і не публічна. В публічній політиці я з 2014 року, але політтехнологіями займався ще з 1994 року. От і рахуйте, новачок я чи не новачок.

Щодо творчості, то я ніколи її не залишав і не залишаю. Вірші й пісні – чудовий інструмент донесення до аудиторії своєї ідеології. Весь бізнес я продав, а дітям хочеться залишити не руїну, а міцну і перспективну державу. Саме для цього я і прийшов у політику.

http://korupcioner.info/ievgen-ribchinskiy-v-bpp-mene-probuval/