Майбутнє України. Між Клінтон і Трампом

1 Березень, 2016 - 11:06

Доля Украіни залежить від дуже багатьох визначальних факторів.

Ризики внутрішньої дестабілізації накладаються на геополітичні обставини, в яких може опинитися наша бідолашна країна у найближче осяжне майбутнє.

Одною з таких визначальних обставин є вибори 45 президента США, які пройдуть у вівторок 8 листопада цього року в усіх 50 штатах Америки. Від результату цих драматичних перегонів залежить не тільки наше з вами майбутнє, а фактично доля усього цивілізованого світу.

Адже лише дві обставини завадили путіну дійти до Києва: супротив українських добровольчих батальйонів у перші місяці війни на сході і непримиренна позиція США в українському питанні на міжнародній арені. Все інше передбачало безперешкодний тріумфальний в'їзд вельможного російського карлятка у місто, без якого саме існування російськоі імперії ментально неможливе. Без Києва картковий будиночок штучної російської історії розвалюється при першому ж подиху вітру.

Тому вибір пересічних американців покаже, наскільки потужними будуть атлантичні тенденції у нашій зовнішній та й внутрішній політиці у найближчі 5-6 років.

Треба зазначити, що в самих США ставлення до України не однозначне, на чому вміло грають усі без винятку кандидати на мешкання в овальному кабінеті.

Найбільшою небезпекою для Києва є міліардер – республіканець Дональд Трамп. Він неприкрито виражає симпатію російському президенту путіну і обіцяє у випадку перемоги налагодити охолонувші стосунки США з Російською Федерацією. Зрозуміло, якою ціною – ціною суверенності і цілісності нашої багатостраждальної батьківщини. На цій риториці Трамп підняв свій рейтинг вже майже до 35%. В коментарях путіна Дональд Трамп фігурує не інакше, як однозначний лідер президентських перегонів у США. Путін не може не брехати навіть у досить дрібних питаннях. Адже він добре знає, що принаймні рейтинг кандидата – демократа Берні Сандерса вищий за трампівський на 15% і складає без малого 40%. Хоча і це не дуже втішає, адже Сандерс фактично є продовжувачем поміркованої політики президента Обами по відношенню до України. Він хоче обмежитись санкціями і дати можливість конфлікту "розсосатись" самому по собі. Головна фобія, яка робить Сандерса небезпечним для України полягає в тому, що він вважає, що будь-яка військова допомога Києву спровокує Російську Федерацію на подальші військові дії. Така позиція заздалегідь виправдовує ймовірну (не дай Боже!) байдужість, нерішучість і бездієвість Білого дому.

Найбільш прихильними серед кандидатів у президенти США до України є республіканці Тед Круз і Марко Рубіо, а також кандидатка від демократичної партії, усім добре відома Гілларі Клінтом, рейтинг якої у майже 50% говорить про демократку, як про безумовну фаворитку новітніх президентських перегонів.

Пані Клінтон пообіцяла всіляко підтримувати Україну економічно і військово, а також протистояти путіну на всіх без винятку рівнях політичного життя.

Сенатор від штату Техас, Тед Круз також переконаний, що в національних інтересах Сполучених Штатів Америки радикальне посилення обороздатності Києва через забезпечення останнього летальним оборонним озброєнням, через значне розширення торговельних відносин і всебічну допомогу у проведенні радикальних економічних реформ. На думку Круза, допомога Україні має супроводжуватися додатково ще й розміщенням систем ПРО у східній Європі та диверсифікацією енергоресурсів.

По факту, Гілларі і Тед є справжнім джекпотом для Украіни, якщо, звичайно, українська влада зможе припинити використовувати скрутне становище країни у власних меркантильних цілях і почне працювати на захист національних інтересів держави.

В значній мірі імідж Украіни, як стратегічного партнера Сполучених Штатів, підтримує і сенатор від Флориди, нащадок кубинських емігрантів, Марко Рубіо, за якого готовий проголосувати кожен сьомий громадянин США. Рубіо називає президента Росії гангстером і лідером організованого злочинного угруповання з обігом коштів у 2 трильйони доларів на рік. Прагнучи захистити Європу від російської загрози, Марко планує запровадити постійну військову присутність США на європейському континенті, посиливши обороноздатність як НАТО в цілому, так і України, Грузії та Молдови по окремо.

Все це звучить привабливо, але дещо фантастично, з урахуванням реалій, з якими прийдеться зіткнутися майбутньому президентові США вже у найближчі місяці після інавгурації.

Тим не менше, є сподівання, що доживши до травня-червня 2017 року, українці таки побачать реальні кроки свого потужного стратегічного партнера щодо забезпечення України усім необхідним для зміцнення обороноздатності, підняття економіки, впровадження реформ та становлення основних гуманітарних інституцій.

Ми, українці, впевнені, що нашу країну врешті очікує світле заможне майбутнє. Ми досі віримо, що нас захистять ті, хто гарантував нам безпеку у випадку відмови від ядерної зброї, ми віримо, що зрештою станемо надійним бастіоном у глобальній системі світової безпеки.

Але за тисячоліття драматичної, а подекуди і трагічної своєі історії, в українців найпопулярним прислів'ям стало доволі скептичне, але справедливе: "Обіцянка – цяцянка, дурному – радість".

А з огляду на мільйони невеселих облич на вулицях наших міст, розумієш, що дурних вже нема, а є лише терпимі і терплячі... Хоча і це до пори до часу...

Євген Рибчинський

http://blogs.pravda.com.ua/authors/ribchinski/56d4589e8ed65/