"ВЛАДА МЕНЕ НЕ ЗАТЯГЛА І НЕ ЗІПСУВАЛА" - неопубліковане інтерв'ю Ігоря Єремеєва

12 Серпень, 2016 - 15:01

13 серпня минає рік з дня трагічної загибелі Ігоря Мироновича Єремеєва - Політика, Громадського діяча, Бізнесмена. 

Вічна пам'ять про  велику Людину, яка залишила яскравий слід в історії України та Волині, назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав.

Це останнє інтерв’ю Ігоря Мироновича, яке було взяте журналістом 19 червня 2015 року, підготовлене до публікації, але так і не встигло вийти. Його мудрі, влучні думки і вислови про життя, державу, політику, економіку актуальні і через рік і залишаться такими ще довго. 

-----------------------------------------------------

"ВЛАДА МЕНЕ НЕ ЗАТЯГЛА І НЕ ЗІПСУВАЛА"

Давайте, почнемо з самого початку. У 2002 році ви вперше стали народним депутатом. До того часу ви вже були відомим бізнесменом, засновником великої компанії. Навіщо було потрібно йти у парламент?
 
Перше рішення балотуватися було досить ідеалістичним. Я завжди дотримувався такої філософії: досить просто переїхати з провінції до Києва, перемістити в столицю бізнес, але набагато важче мати мудрість і знайти сили не покинути край, де почав свою справу, підняти регіон, де, по суті, став людиною, відбувся як особистість і як фахівець. Тому, коли в 30 років я вирішив стати депутатом, думав, що, прийшовши у Верховну Раду, зможу гори звернути для Волині.
 
А що вийшло? Ось ви прийшли, ви ідеаліст, у вас великі надії. З чим зіткнулися?
 
По-перше, це тільки з боку народний депутат здається всемогутнім. Насправді, він потрапляє в складний механізм. Механізм протистояння між різними гілками влади. Дуже часто від однієї людини не так багато залежить. Щоб домогтися результату, потрібна команда.
 
І коли ви це усвідомили, що почали робити? Спостерігати за колегами, їх вчинками, політикою, щоб зрозуміти, хто може стати союзником? Чи обрали іншу тактику?
 
Я тоді став народним депутатом від виборчого округу. Був безпартійним. Від Волині на той час народним депутатом була Катерина Ващук, з якою мене познайомив губернатор області Борис Клімчук. Це були останні роки президентства Леоніда Кучми, починалися серйозні протистояння в Парламенті. Найвпливовішою була фракція «За єдину Україну». Я увійшов у фракцію «Аграрної партії», у якої фактично не було ресурсу – ні політичного, ні економічного. І всі пробували її, так би мовити, «розірвати». Нас було 14 чоловік, я був наймолодшим. Фракція збереглася, потім з'явилася «Народна партія». І вже до закінчення моєї першої каденції фракція «Народної партії» складалася з 70 депутатів. А все починалося з 14 чоловік! І внести яблуко розбрату в цю фракцію намагалися всі.
 
А в чому це проявлялося? Пропонували гроші, залякували?
 
Все було. Від залякування та економічного тиску на бізнес через податкову чи митницю, до різного роду сумнівних і спокусливих пропозицій.  
Був такий досить смішний випадок. Покликав мене дуже відомий, скажімо, ортодоксальний політик (сьогодні він вже на пенсії), і каже: «Якщо ти мене послухаєш і приймеш пропозицію перейти до нас, то дамо тобі двохсотий телефон!». І ще якась маячня.
 
Що таке «двохсотий телефон»?
 
Державний зв'язок. Такі телефони стоять в Кабінеті міністрів, наприклад.
 
У вас унікальний досвід: ви були депутатом за Кучми, Ющенка, Януковича і Порошенка. Як змінювалися ці Парламенти?
 
Я вважаю, що кожен наступний склад Парламенту був гірше попереднього. В першому Парламенті, у який я ввійшов при Кучмі в 2002 році, фракція могла не погодитися з якимось законопроектом. З нами спілкувалися. Без висновку юридичного департаменту Верховної Ради закон не міг потрапити до сесійної зали. І закони були глибше за змістом. Їх відстоювали в комітетах, у них вносили обгрунтовані поправки.
Давайте, порівняємо діючий Парламент хоча б з попереднім. В минулому скликанні я входив у податковий комітет. Приміром, коли приймався закон про трансферне ціноутворення, його в комітеті розглядали чотири рази. І не виносили на голосування до тих пір, поки комітет не затвердив. І після цього в залі його обговорювали ще кілька годин. Сьогодні найскладніший законопроект вноситься в порядок денний за півгодини до розгляду, так би мовити «з голосу», і тут же голосується!
Більшого нігілізму, більшої дискредитації Верховної Ради я не бачив.
 
А що сталося?
 
Парламент оновився на 70%. Суспільство це вітає, але в Парламент прийшло багато людей, які абсолютно не розуміють, що це – вищий законодавчий орган країни! І кожен раз, коли депутат натискає на кнопку, він відповідає за свою дію перед суспільством. Це почалося ще при Ющенку, коли занадто багато пояснювали революційною доцільністю. Тоді вперше був використаний термін «політико-правове рішення». І пішло! Тоді прикривалися революцією, а зараз війною. Але не можна злом побудувати добро. Якщо ти кожен раз заступаєш за межу, то межа стирається. І коли зло стане абсолютним? – питання тільки часу!
Якщо суспільству подобається цей Парламент, то воно рухається в неправильному напрямку. Раду заповнив дешевий популізм.
 
Тобто, явище тотальне і гідних нових облич Ви не бачите?
 
Ну, чому ж? Своєю позицією, незалежністю мені імпонує ряд депутатів з парламентських новачків. Це – зовсім нове покоління. Вони не бояться відстоювати свою точку зору, в них є стержень. Але їх у цьому Парламенті занадто мало. Знаєте, нещодавно прочитав чудову статтю Миколи Томенка про охлократію http://obozrevatel.com/blogs/18359-ohlokratiya-v-derzhavi-anarhiya-v-sus.... Він дуже яскраво пояснює, що таке сьогоднішній Парламент. Депутати зайняті якимось самомилуванням, немає жодної конструктивної думки. Суцільне загравання з публікою. Вважаю, що чим швидше ми переоберемо цю Верховну Раду, тим краще. Я дуже хочу, щоб суспільство нарешті зрозуміло, що популізм політиків не нагодує країну, не створить робочих місць, не підвищить рівень життя. Популізм веде до руйнування свідомості, суспільства та економіки.
Коли запитують про моє ставлення до Верховної Ради, я завжди кажу: «Сьогодні вона сама себе дискредитує. І чим швидше переоберемо, тим краще».
З іншого боку, я розумію, що якщо це відбудеться прямо зараз, то ми не отримаємо очікуваного результату. Сьогодні у деяких політичних сил, головне завдання яких популізм і самореклама в «Фейсбуці», рейтинг ще є. Отже, суспільство ще не усвідомило свою помилку, якщо вірить таким політиканам. Значить, потрібно ще почекати. Питання – коли усвідомить. Коли пенсія буде 400 гривень? Або коли тарифи зростуть в двадцять разів, а курс буде 40 гривень за долар?
Зараз зручно все пояснювати війною. Але винна не стільки війна, скільки бездарність тих, хто має реальну владу, небажання і невміння вникати в суть проблем держави. Небажання займатися економікою.
 
Ви про уряд чи про парламент?
 
Я про владу в цілому. Для того, щоб займатися економікою, потрібно сісти, почитати, розібратися, вислухати підприємців. Скажіть, хто і коли востаннє проводив нараду з аграріями перед посівною? А хто з машинобудівниками, або, приміром, будівельниками? Нікому це не цікаво, бо ж тоді не залишиться часу для самопіару, на голослівні заяви або нікчемні законопроекти.
Ми за чотири роки переживаємо другу економічну кризу. У цьому винні не прості громадяни, а еліта, яка взяла на себе, по суті, політичну та економічну відповідальність.
Ось, наприклад, наша фракція «Воля народу» відстоює індексацію пенсій і соцвиплат. Адже це теж, з одного боку, можна назвати популізмом. Але якщо розібратися, говорячи про індексацію пенсій, ми стимулюємо уряд займатися економікою, а не існувати, як нахлібники, від кредиту до кредиту. Щоб індексувати пенсії, потрібно наповнити Пенсійний фонд. Щоб його наповнити, потрібно заплатити зарплату. Щоб її заплатити, потрібно створити робоче місце. А для цього потрібно займатися економікою.
 
Так, бюджет в цьому році заявлено профіцитний. Але ви ж розумієте, звідки береться профіцит. Зросли ціни, зросла база. На заправках WOG бензин два роки тому був в три рази дешевший...
 
Правильно. Ми платили 240 євро акцизу на тонні. Це було трохи більше
2 000 гривень, а сьогодні – 6 000. Держава отримала більше податків, то чому не може проіндексувати пенсії? Куди діваються гроші?
 
Назвіть три кроки уряду, які вважаєте найбільш руйнівними.
 
Перше: не знижено податковий тиск.
 
Друге: уряд не підтримав банки, це призвело до того, що люди почали забирати депозити і "поклали" систему. Уряд може сказати, що Нацбанк – це президент, але це – взаємодія влади.
 
Третє: зараз модно говорити, що немає реформ. Я б сказав трохи по-іншому. Не зроблені висновки з досвіду минулих років, не змінилися стандарти і підходи. Наведу яскравий приклад. Уряд захлинаючись розповідає про дерегуляцію. До Парламенту був поданий законопроект О. Кужель про скасування близько 40 різних дозвільних нормативних документів, що ускладнюють ведення бізнесу. І що бачимо в результаті – «Народний фронт» не підтримав законопроект.
 
Чи можна говорити, що виконавча влада консолідована? Наскільки просто домовитися Кабміну і Адміністрації Президента?
 
В якійсь мірі консолідована. Але тільки через те, що є зовнішня агресія. Але деякі рішення показують, що всередині є конкуренція. Це не секрет і це бачить вся країна.
 
При Кучмі було по-іншому?
 
Очевидно, що була вертикаль влади.
 
А зараз ні?
 
Зараз немає. Хоча знаєте, чому я підтримую парламентсько-президентську республіку? Такий устрій змушує знаходити компроміс. Апріорі повного взаєморозуміння у влади в такій системі бути не може. Адміністрація Президента завжди жадає більше повноважень, а у парламентсько-президентській республіці більше повноважень в Уряду і Парламенту. Є фундаментальний конфлікт. І тільки мудрість всіх сторін здатна його дозволити.
Якщо є жорстка вертикаль, то у влади завжди є спокуса переступати межу. Якщо жорстка вертикаль, значить, ти сам приймаєш рішення. І ймовірність помилки зростає. Коли гілки влади балансують один з одним, то доводиться шукати компромісне рішення. Щоб прийти до компромісу, потрібно спілкуватися і лише так можна знайти істину.
 
Часто буваєте в окрузі?
 
Дуже часто. Адже я живу в Луцьку. Це означає, що кожні вихідні я там і веду прийом людей. Мені нема чого уникати зустрічі з виборцями, не соромно дивитися їм в очі, тому що я з ними завжди чесний, не називаю чорне білим. Якщо сьогоднішній уряд не працює, а займається популізмом – я про це прямо говорю.
 
Ви – співавтор законопроекту про звільнення Квіташвілі і Павленко (міністри Уряду Яценюка на дату інтерв'ю – ред.). Чому саме ці міністри?
 
Вони непрофесійно роблять свою роботу. І це видно якраз тоді, коли приїжджаєш в округ.
 
Як?
 
В медицині – хаос. Про сільську медицину – взагалі мовчу. Можливо, це і не пов'язано особисто з Квіташвілі. Але нічого не змінюється. А якщо нічого не змінюється, то ситуація відкочується назад, руйнується навіть те, що було.
 
А до Павленка які претензії? Що сталося з полями? Вони в окрузі вашому приватні ж?
 
Справа не в приватних полях. Аграрний – це єдиний сектор, який зараз дає валютну виручку країні. До цього потрібно відповідально ставитися. Поки інші галузі економіки в занепаді, треба плекати сільське господарство. І сьогодні, коли йде посівна, вже звучать прогнози, що врожай буде гірший, ніж в минулому році. А чому? Що сталося? Аграрії підтвердять, що такої погоди та кліматичних умов для зернових останні десятиліття не бачили. Ідеальні умови! І температура, і волога. Так чому гірше?
Чому ми цим не займаємося? Чому Павленко не наполягає в Кабміні: «Давайте зберемо аграріїв, виділимо гроші, дамо кредити під пільгові проценти, закупимо добрива, забезпечимо нафтопродуктами, а вони принесуть нам валюту!». Але ж ні, мабуть, філософія така: аграрії ж багаті, вони самі виживуть. Восени результат побачимо.
 
«Воля народу» одразу віднесла себе до опозиції?
 
Не зовсім так. У минулому скликанні Парламенту я був одним з лідерів групи «Суверенна європейська Україна», яка в лютому 2014 р. увійшла в коаліцію «Європейський вибір». У цьому скликанні наша група депутатів-мажоритарників теж була готова увійти в коаліцію. Але коли почалася кампанія по розподілу комітетів, в якій всупереч регламенту опозиції не дісталося жодного комітету, навішування ярликів на депутатів, «підкилимна метушня» – ми зрозуміли, що не можемо бути в такій коаліції. Але ми – конструктивна опозиція. Коли країна веде війну, неприпустимо оскаженіло все критикувати або показово «рвати на собі сорочку» перед телекамерами.
 
Тобто, «Воля народу» веде себе, як відповідальна політична еліта?
 
«Воля народу» веде себе як конструктивна опозиція, яка за визначенням готова на співпрацю з правлячою елітою для вирішення болючих проблем країни і громадян. Зрозуміло, що ми недосконалі, робимо помилки. Але хтось повинен показувати приклад адекватної поведінки в Парламенті. Суспільство це оцінить, повірте, і знадобиться не так вже й багато часу.
 
А що об'єднало вашу групу?
 
По-перше, ми всі – мажоритарники. По-друге, за кожним з нас стоять тисячі людей. Вони працюють в компаніях, які ми створили. Ми розуміємо, що значить заробити і заплатити людям зарплату. Ми розуміємо, що таке сотнями вислуховувати в округах скарги людей і прохання про допомогу, і, головне, давати людям цю допомогу. Дуже коробить, коли людина, не посадивши ні одного дерева, не працювавши у бізнесі ні дня, після інституту усе своє свідоме життя безробітна і тут вона «на хвилі» потрапляє в Парламент, виходить на трибуну і розповідає, як країні треба жити. Це нігілізм і повна безвідповідальність – ні більше, ні менше. Жодної власної думки. Тому вони так швидко стають маріонетками в чиїхось руках.
 
Політика допомагає бізнесу?
 
Заважає.
 
Як?
 
На зустрічі з виборцями навів такий приклад. Єремеєв-підприємець допомагає на мільйони гривень армії – молодець. Відбудовує округ, ремонтує школи, дороги, ФАПи – хороша людина. Але коли Єремеєв-політик допоміг армії або округу – значить, десь щось вкрав, а тепер піариться. У цьому абсурдність ситуації.
 
А бізнес допомагає в політиці?
 
Так. Знання, досвід, розуміння людської психології. Тому я вважаю, що потрібно законодавчо заборонити бути народним депутатом більше двох скликань. Щоб не тупіли в Парламенті, не перетворювалися в чинуш, які будь-якою ціною будуть триматися за Раду.
Тому я другий раз не пішов у Парламент – навмисно пропустив скликання, щоб зрозуміти, що влада мене не затягла і не зіпсувала. І наступного разу, після того, як відпрацюю депутатом п'ять років, не піду. Просто більше не хочу цим займатися. Не готовий жити постійно в політичному болоті.
 
А як же проект партії «Воля народу»? Кинете людей, яких зберете в партію?
 
Ні. Просто не піду в депутати. Буду членом партії.
 
Багато депутатів, для яких Парламент – це бізнес? Як влаштований парламентський бізнес?
 
У всьому світі є таке поняття, як лобізм. В багатьох цивілізованих країнах, в тому числі і в США, є навіть законодавчі акти, що регулюють лобістську діяльність. Чомусь у нас це слово має негативне забарвлення. Але лобізм – це один з невід'ємних елементів політики.
У США є офіційні рахунки у політиків і партій. Ці гроші використовуються на передвиборчій кампанії, немає ніяких проблем. У нас це зведено до якоїсь підкилимщини. А по суті – корупції. Ось і виходить, що багато новоспечених депутатів з одного боку, офіційно декларують пару тисяч гривень доходу на рік, а з іншого – ходять з сумками за 7000 євро.
 
А багато депутатів, які йдуть в Парламент для цього?
 
В минулих скликаннях було менше. У цьому – досить багато.
 
Зараз купують голоси багатьох депутатів?
 
Я б не сказав. Більше людей, які до цього готові. Я нікого не звинувачую. Просто спостерігаю, розумію і бачу, що говорять окремі депутати. Я розумію, що за їх заявами стоять конкретні люди і що вони лише добре оплачувані маріонетки в чужих руках. Я от не розумію, як можна купити Єремеєва!
 
Ви лаєте Парламент. Але Парламент – це дзеркало суспільства.
 
Саме так. Пора усвідомити, що влада і суспільство створюють єдину картину держави. В нашому випадку, це "королівство кривих дзеркал". Відбувається люмпенізація суспільства – люмпенізується і Парламент.
 
А в чому виражається люмпенізація суспільства?
 
По-перше, інформпростір спрощується і стає примітивним до межі. Тобто, система впливу стає примітивнішою. Частина сьогоднішньої молоді, з одного боку, соціально активна. Але з іншого – не хоче заглиблюватися в суть того, що відбувається. Вона перестає читати, живе в інтернеті.
Ми сприймаємо гігабайти інформації примітивно і плоско. Так втрачається індивідуальність. Мало того, люди настільки вживаються в цей примітивізм, що на глибоке у них не вистачає терпіння. І книга в 30 сторінок стає непосильним бар'єром.
 
Як ставитеся до книг?
 
Ніякий ґаджет не замінить книгу. Мені 47 років. Я намагаюся прочитати хоча б 2-3 книги в місяць. І з жахом питаю себе, чому не робив цього так наполегливо 24 роки? Вся мудрість цивілізації – в книгах.
 
Яку зараз читаєте?
 
Закінчив «Сповідь економічного вбивці». Купив в Парламенті на розкладці, до речі. У цьому місяці дочитав «Шантарам» Р. Д. Робертса, вчора закінчив Д. Бикова «Залізничні оповідання» (щось цікаво, щось ні). Сьогодні почав «П'яте колесо» А. Солженіцина. Минулого місяця його ж «Раковий корпус» прочитав. Це – шедевр!
Звичайно, не пропускаю жодної серйозної книги про бізнес. Стів Джобс, Apple, кілька книг про Toyota, Річард Бренсон. Ця література допомагає. Але і художню обов'язково треба читати.
 
Фотографією як і раніше займаєтеся?
 
Так. Але після революції немає часу обробляти. Знімаю. Вони поки просто в архіві лежать.
 
А що знімаєте? Є якийсь улюблений жанр?
 
В основному пейзажі. Це – один з найскладніших видів фотографії. Пейзаж, по суті, знімається або за 30-40 хвилин до сходу, або через 20-30 після. Те ж саме і з заходом. За годину до заходу сонця, або через 40-50 хвилин після. В інший час доби пейзажна фотографія, як правило, не робиться.
Непросте захоплення, але дуже захоплююче. Проте зараз такий час і таке завантаження, що хобі доводиться жертвувати.

Теги: