Володимир Литвин: "Що насправді відбувається і пропозиції до "Українського пакету"

10 Квітень, 2014 - 13:36

Події в Донецькій, Луганській та Харківській областях майже однозначно характеризуються як другий етап реалізації Росією стратегічного плану зруйнування Української держави. На мій же погляд, вони мають таке призначення:

- змусити світ, а заодно й нас переключити увагу з Криму і забути про нього як невід’ємну складову України;

- переконати міжнародне співтовариство у тому, що українці фактично не є дієздатними. Тобто, що вони історично неспроможні бути державотворчою нацією. Як мінімум, сформувати в США і ЄС втому від України. Наскільки це вдається, то показовим у цьому плані є висловлювання польського професора Б.Лаговського: «Ця країна сприймається як провінція…»;

- створити умови для недопущення і зриву президентських виборів, що дозволить продовжувати гнути лінію про відсутність легітимної влади в Україні. А відтак неможливість повноцінного діалогу з нею;

- легітимізувати претензії Росії до України у вигляді плану стабілізації ситуації в ній – федералізація, російська мова, позаблоковий статус та конституція, а вже потім вибори президента. Інакше кажучи, пролонгація нестабільності і невизначеності мінімум до кінця 2014 року (якщо ударними темпами працювати над Конституцією), щоб переконати західний світ, що розв’язання «українського питання» можливе лише на основі російських підходів. І поставити Україну перед вибором: або вона діє за цим планом, або громадянська війна. Не виключено, що одночасно демонструється можлива «перспектива» для ряду пострадянських країн.
Україна поставлена перед надзавданням: протидіяти ненасильницькими методами наступу на неї і утримувати розсварене суспільство та зневірених людей на стороні держави. Причому реалізовувати його, маючи здебільшого лише морально-політичну підтримку світу.

Під тиском світових ЗМІ та громадської думки така підтримка поки що зводиться до відомого рівня санкцій відносно Росії та її представників, закликів виявляти максимум стриманості та шукати компроміси. Останнім часом євросоюзівські очільники вже на перший план почали ставити питання про першорядність для України конституційної реформи без тяганини, пошуку взаємопорозуміння з усім населенням – від Сходу до Заходу, необхідність врахування регіонального різномаїття і т.п. (Кетрін Ештон). Американська сторона, за повідомленнями ЗМІ, вже також здійснює кроки з метою спонукання Києва «до організації загальнонаціонального внутріукраїнського діалогу з метою нормалізації ситуації на півдні-сході України, забезпечити справді представницький характер конституційної реформи». Тобто «російський пакет» поступово (по частинах) знаходить підтримку з боку США та ЄС. Натомість світ все ще не «пробиває» те, що сьогодні поставлена під загрозу вся система безпеки.

Очевидно, що Європа побоюється ускладнень, оскільки в такому випадку їм вже буде важко (з огляду на позиції громадськості) обходитися закликами та моралізаторством щодо Росії. Утім, якщо говорити серйозно, а що можуть зробити ЄС та США у цій ситуації. Єдина можлива реальна дія – реальна фінансова підтримка України. Проте з нею, судячи з усього, поспішати не будуть. Принаймні, до завершення президентських виборів. А це кінець червня 2014 року, якщо все відбуватиметься в Україні штатно. І кредити не будуть поставлені в залежність від реформ.

Цікава і промовиста деталь: проведене з 28 по 31 березня опитування в США показало, що лише один з шести американців може знайти Україну на карті. І ця безграмотність пов’язана з політичними перевагами: чим далі від реального місцезнаходження країни респонденти, тим більше вони хочуть, щоб США втрутились в ситуацію з допомогою військової сили.

Таким чином, Україні треба зібратися, зосередитися і спертися на власні сили. А для початку навести елементарний порядок в державі, дати людям відчуття захищеності і заспокоїти їх. До речі, на президентських виборах переможе той, хто вселить у суспільство спокій, гарантує відновлення закону. Кожен день продовження милування тим, що відбувається в центрі Києва, – це кожен день втрати державності і збільшення прихильників тих, хто йменується сепаратистами.

Енергію влади, яка значною мірою витрачається на апеляції до світу та емоційні заперечення поведінки Росії, належить скерувати на вироблення та реалізацію розумної державної лінії. Можна скільки завгодно критикувати російський пакет щодо України, і це буде правильно. Проте потрібно визначити і виставити свій пакет. А далі робити все для забезпечення його підтримки з боку міжнародного співтовариства. Інакше втома від України обертатиметься прихильністю до «ініціатив» РФ.

Мені бачиться, що до «українського пакету» могли б, зокрема, увійти такі позиції:

- набуття Україною статусу нейтральної країни, який отримує міжнародне визнання. А також підкріплюється тим, що Будапештський меморандум набуває виміру міжнародно-правового зобов’язуючого характеру. До відома опонентів: США та Німеччина чітко дають зрозуміти, що Україна в осяйній перспективі не може розраховувати на членство в НАТО;

- проведення загальноукраїнського референдуму щодо питань статусу Криму, державного устрою, організації влади на місцях, унітарної децентралізації держави, підвищення статусу російської мови та мов національних меншин у місцях їх компактного проживання та, можливо, інших проблем;

- результати всеукраїнського референдуму щодо Криму мають бути визнані РФ. Вони могли б стати «коридором» для відступу Росії. Демілітаризація Криму. Не слід виключати і обговорення особливого статусу м.Севастополя в складі України;

- залишення за Україною її власності, за винятком комунальної, яка належить АРК та Севастополю. Варіант: оцінка цієї власності та викуп її РФ. Принагідно зазначу: у зв’язку з Кримом правознавці з США ставлять питання, а чи не передбачити в міжнародному праві механізм для виплати грошей Україні? Правда, на їх же думку, існує низка проблем, пов’язаних у тому числі з тим, що торгівля територіями перетворить людей і суверенітет в товар;

- прийняття Верховною Радою конституційною більшістю до президентських виборів рішення щодо ключових засад, які повинні бути в законі щодо змін до Конституції України. Це значною мірою унеможливить конфліктні сценарії, які неминуче виникають в нас після обрання глави держави;

- запровадження «нульового» варіанту (звільнення від кримінального переслідування) для всіх учасників акцій протесту (на момент затвердження цього пакету), негайне повне реальне роззброєння незаконних формувань і окремих осіб;

- виправлення кадрової політики з урахуванням необхідності присутності в Кабінеті Міністрів та на рівні областей представників усіх регіонів України.

Запропоноване – це лише пропозиції до визначення лінії поведінки України в момент, коли вирішується її доля. Крики як вияв патріотичного обов’язку вже не допоможуть. Українська влада, особливо парламентська більшість, вже має усвідомити, що вона – не опозиція, і несе повну відповідальність за країну, її цілісність і безпеку.

Володимир Литвин

https://www.facebook.com/vm.lytvyn/posts/543387362444505

http://www.golos.com.ua/userfiles/file/120414/120414-u.pdf

Теги: